Садиба Зеленських на вулиці Олександра Кониського, 22 у Шевченківському районі Києва — це той самий будинок, який у довідниках фігурує як садиба Малініна. Два надземні поверхи знесли 19 липня 2024 року. Статус пам’ятки архітектури Міністерство культури надало вже після цього, 23 липня, а до Державного реєстру нерухомих пам’яток об’єкт потрапив наказом від 24 березня 2025 року.
Для киянина, який шукає будинок за старою адресою на Тургенєвській, розбіжність назв легко сприйняти за дві різні садиби. На місці лишилися фундаменти й частина цоколя, а не житловий фасад кінця XIX століття. Охоронний запис при цьому існує і стосується саме цієї ділянки.
Нижче — адреса в усіх варіантах назви вулиці, послідовність знесення і надання статусу, а також реквізити рішень, за якими ці дати можна звірити без переказу новин.
Садибою Зеленських називають двоповерховий дерев’яний будинок, обкладений цеглою, на замовлення купця і професора Василя Миколайовича Малініна. Звідси друга, старша назва — садиба Малініна. У облікових формулюваннях після 2024 року трапляється ще й «будинок Євменія Зеленського»: так об’єкт записаний у наказі про реєстр.
Роком спорудження в краєзнавчих описах і міських довідках називають 1890-й, ширше — кінець XIX століття. Малінін володів садибою щонайменше двадцять років. Родина міщанина і почесного громадянина Євмена Микитовича Зеленського жила тут лише чотири роки, з 1911-го по 1915-й. Саме цей короткий строк закріпив прізвище в побутовій назві, хоча в документах на власність фігурував Малінін.
Будинок стояв у стриманих формах історизму, з цегляним декором, трикутними й напівциркульними сандриками над вікнами. Спочатку він був одноповерховим; мезонін додали наприкінці 1980-х — на початку 1990-х. На вулиці Кониського це була одна з найстаріших споруд і остання дерев’яна, обкладена цеглою. З листопада 2015 року співвласниками ділянки в публікаціях називають Єгора Сібілєва і Михайла Гречка.
Адреса й назви вулиці
Ділянка розташована в Шевченківському районі, у місцевості Солдатська слобідка. Вулиця Олександра Кониського тягнеться близько 1060 метрів від вулиці Олеся Гончара до вулиці Січових Стрільців. Будинок мав номер 22. У частині договорів і меморандуму фігурує також номер 22-А: це варто перевіряти в конкретному документі, а не зводити обидві адреси автоматично.
Вулицю проклали між 1838 і 1849 роками під назвою Іванівська. У 1903 році за клопотанням мешканців її перейменували на Тургенєвську. Сучасну назву — на честь Олександра Кониського — Київська міська рада затвердила в березні 2023 року. У старих довідниках, судових справах до 2023-го і на частині карт шукати треба «Тургенєвська, 22».
Номер будинку при перейменуванні не змінювався. Якщо в архівній світлині підпис «Тургенєвська, 22», а в реєстрі пам’яток — «Олександра Кониського, 22», ідеться про одну ділянку в центрі, а не про два будинки в різних районах.
Знищення та охоронний статус
Перші демонтажні роботи на ділянці зафіксовані наприкінці липня 2021 року: розбирали дах, роботи зупиняли після приписів і суспільного розголосу. 31 серпня 2021 року Київська міська рада ухвалила рішення №2180/2221 про організаційні заходи щодо збереження будівель XIX–XX століть, яким може загрожувати знищення. Садиба потрапила до додатка — переліку об’єктів, які пропонували включити до щойно виявлених.
Число 119 у цьому переліку — не оцінка цінності окремого будинку, а кількість адрес у додатку до рішення. Рада рекомендувала власникам утриматися від підготовчих робіт, реконструкції і нового будівництва, доки не визначать правовий статус. Суди згодом кваліфікували це формулювання як рекомендаційне: воно не блокувало видачу містобудівних умов так, як це зробив би запис у реєстрі пам’яток. Саме ця різниця між «рекомендувати» і «внести до реєстру» пояснює, чому будинок міг одночасно стояти в міському переліку і не мати охоронного номера до липня 2024-го.
19 липня 2024 року два поверхи розібрали технікою. Лишився напівпідвальний рівень. На ділянці планували житловий комплекс «Тургєнєвъ». Київська міська прокуратура того ж тижня повідомила про підозру співвласнику за умисне знищення майна, на яке суд наклав арешт. Окреме провадження стосувалося знищення об’єкта культурної спадщини.
Важливо. Садиба Зеленських не збереглася як будівля, у яку можна зайти. Охоронний статус з’явився після знесення надземної частини. На місці — фундаменти, цоколь і законсервована цегла, а не відновлений фасад.
23 липня 2024 року Міністерство культури та інформаційної політики визнало садибу пам’яткою архітектури і доручило департаменту внести її до переліку пам’яток Києва. До Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єкт занесли пізніше: наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій №265 від 24 березня 2025 року — як пам’ятку архітектури та історії місцевого значення, під назвою садиби Євменія Зеленського другої половини XIX століття.
Статус після знесення схожий на інвентарний номер, який вішають на теку вже після того, як з неї вийняли аркуші: номер фіксує, що об’єкт облікований і що з ділянкою не можна поводитися як із вільною плямою під новобуд. Аналогія ламається там, де номер створює обов’язок відновлювати і обмежує нову висоту, — порожня папка такого обов’язку не породжує.
У листопаді 2024 року Верховний Суд залишив у силі видачу містобудівних умов на реконструкцію, про що писало The Village Україна з посиланням на матеріали справи. Це рішення стосується умов забудови, а не знімає запис у реєстрі пам’яток від березня 2025-го. Обидва документи треба читати окремо.
Відновлення після обліку
Улітку 2024 року Департамент охорони культурної спадщини КМДА і власники підписали меморандум про відновлення в попередніх об’ємно-просторових параметрах коштом власників. У 2025 році на ділянці вели протиаварійні й консерваційні роботи, історичну цеглу відбирали і складували. Консультативна рада при департаменті на початку липня 2026 року схвалила концепцію реставрації: історичне планування, висотність, фасади, дах, роботи на наявних фундаментах і капітальних стінах, із використанням законсервованої цегли.
Станом на вересень 2026 року дозвіл Державної інспекції архітектури та містобудування на реставраційні роботи ще не був виданий: на засіданні профільної комісії Київради представник власника повідомляв про дві відмови. Меморандум сам по собі не замінює дозвіл на виконання робіт.
Документи про пам’ятку
Адресу, статус і долю садиби підтверджують три різні записи, і жоден не підміняє інші.
- Рішення Київської міської ради №2180/2221 від 31 серпня 2021 року — додаток із переліком історичних будівель, серед яких садиба на тодішній Тургенєвській, 22. Формулювання рекомендаційне.
- Наказ МКСК №265 від 24 березня 2025 року — занесення садиби Євменія Зеленського, вулиця Олександра Кониського, 22, до Державного реєстру нерухомих пам’яток як пам’ятки архітектури та історії місцевого значення.
- Фіксація знесення 19 липня 2024 року в матеріалах прокуратури і в міських повідомленнях — надземну частину розібрано до наказу про реєстр.
Перший документ пояснює, чому будинок з 2021 року називали «із списку», але не пам’яткою. Другий дає чинний охоронний запис. Третій відокремлює дату знищення фасаду від дати обліку.
Перевірено документом. Рішення Київської міської ради від 31 серпня 2021 року №2180/2221 — включення до переліку історичних будівель XIX–XX століть із рекомендацією утриматися від реконструкції. Наказ Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 24 березня 2025 року №265 — занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення.
Типова звірка виглядає так. На карті до березня 2023 року адреса читається як Тургенєвська, 22; після перейменування — Олександра Кониського, 22, Шевченківський район. У реєстрі пам’яток з 24 березня 2025 року це садиба Євменія Зеленського, пам’ятка архітектури та історії місцевого значення. На місцевості з 19 липня 2024 року немає двоповерхового фасаду: лишилися фундаменти, цоколь і відібрана цегла. Концепцію відновлення консультативна рада департаменту схвалила на початку липня 2026 року, але без дозволу інспекції роботи з відтворення фасаду не стартують. Поки в реєстрі дозвільних документів немає відповідного дозволу, садиба лишається облікованою пам’яткою без відбудованого об’єму.
