За запитом «артем завод» українці найчастіше шукають не абстрактну промзону, а конкретне підприємство на Лук’янівці — колишню Державну акціонерну холдингову компанію «Артем». Це один із небагатьох майданчиків у світі, де серійно робили керовані ракети класу «повітря–повітря». Адреса відома киянам десятиліттями: вул. Юрія Іллєнка, 2/10, поруч зі станцією метро «Лук’янівська».

Історія заводу починається не з ракет, а з чавуну й сільськогосподарських машин 1892 року. За понад століття підприємство змінювало власників, назви, профіль і навіть географію виробництва. Після 2014-го воно стало частиною програми імпортозаміщення боєприпасів, а після 2022-го — однією з цілей російських ударів і одночасно символом того, як оборонна промисловість розпорошується по країні.

Окремо варто одразу розвести плутанину: київський «Артем» і колишній Артемівський завод шампанських вин у Бахмуті — різні підприємства з різною долею. Нижче — про обидва, але головний фокус на київському машинобудівному гіганті.

Від чавуноливарні на Лук’янівці до секретного «поштового ящика»

У 1892 році в Києві з’явився приватний завод акціонера Колб-Селецького. Перші вироби — деталі для борошномельного й цукрового обладнання, чавун, мідь, бронза. За кілька років майданчик переходив від інженера Ольшанського до товариства Венглинського, потім до підприємця Млошевського. На початку Першої світової війни завод уже виконував військові замовлення — типова траєкторія машинобудування імперії.

Після революції підприємство націоналізували. У жовтні 1921-го воно відновило роботу з кількома десятками людей. У 1922 році Київському машинобудівному заводу дали ім’я Федора Сергєєва — більшовика з партійним псевдонімом Артем. Це ім’я й «прилипло» до майданчика на століття, навіть коли в Україні почалася декомунізація назв.

У 1930-х завод набув спочатку республіканського, потім союзного значення. 1940-го його підпорядкували Наркомату авіаційної промисловості. З початком німецько-радянської війни виробництво евакуювали до Куйбишева (нині Самара). У Києві завод відродили 1943-го. Довоєнні обсяги повернули вже 1947-го.

Перелом стався 1958 року: підприємство почало випускати керовані авіаційні ракети і в документах фігурувало як «поштова скринька № 485». З 1983-го головним виробом стала ракета Р-27 — середньої дальності, для винищувачів МіГ і Су. У 1975-му оформили Київське виробниче об’єднання ім. Артема, з філіями у Вишневому, Красилові, Сновську та на Житомирщині. 1996 року на базі об’єднання створили ДАХК «Артем» у складі майбутнього «Укроборонпрому».

Хто такий «товариш Артем» і чому завод досі носить це ім’я

Федір Андрійович Сергєєв народився 1883 року в Курській губернії. Партійний псевдонім «Артем» закріпився за ним у революційному середовищі. Він працював на території сучасної України, у 1918-му просував ідею так званої Донецько-Криворізької радянської республіки — окремого більшовицького утворення на промисловому сході. Загинув 1921 року під час випробувань аеровагона. Його немовля-сина згодом усиновив Сталін.

Ім’я Артема розставили по всьому СРСР: міста, шахти, пам’ятники, заводи. Київський машинобудівний майданчик отримав його 1922-го — ще до того, як став ракетним. Після 2015 року в Україні масово знімали радянську топоніміку. Завод формально залишався «Артемом», хоча всередині холдингу обговорювали ребрендинг під профіль «авіаційно-ракетно-технічного машинобудування». У воєнні роки юридична назва ще раз змінювалася: у контрактах 2024-го фігурує АТ «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування» — правонаступник ДАХК «Артем».

Для пошуку це важливо. «Артем завод» у Google — це здебільшого київський ОПК, а не місто Артемівськ/Бахмут і не російський Артем у Примор’ї. Але алгоритми змішують усі ці сутності, тож далі в тексті є окремий блок про шампанський завод.

Що саме виробляв і виробляє завод «Артем»

Спеціалізація підприємства — не «все підряд для армії», а вузький і дорогий сегмент: корпуси, ракети, перевірочна апаратура, протитанкові комплекси. Бойове спорядження снарядів традиційно робили на інших заводах концерну. Це розділення праці часто гублять у коротких новинах.

Джерело даних: відкриті матеріали підприємства, «АрміяInform», Укрінформ, сторінки «Укроборонпрому».

Р-27 довго була експортною «коровою-годувальницею». Президент компанії Володимир Зімін у 2021 році прямо казав: високоточні ракети «повітря–повітря» у світі серійно роблять лише на кількох заводах, і «Артем» — один із них. РС-80 розробляли вже під потреби української авіації й ударних вертольотів. «Комбат» підприємство збирало самостійно. Для «Вільхи» і «Нептуна» «Артем» був співвиконавцем — переважно по корпусах і механічній обробці.

У листопаді 2017-го на Лук’янівці змонтували турецьку розкочувальну машину Repkon RFFM 330-138-300 з ЧПУ. Вона формує порожнисті циліндричні деталі зі змінною товщиною стінки — саме те, що потрібно для корпусів ракет і снарядів. Після модернізації пресів завод освоїв корпуси 152-мм снарядів. У серпні 2018-го урочисто відкрили першу чергу: тоді називали потужність до 18 тисяч корпусів на рік і амбіцію розігнатися до сотень тисяч. Бойове спорядження лишалося на інших майданчиках концерну.

Як підприємство переорієнтувалося після 2014 року

До 2014-го значна частина портфеля трималася на експорті й кооперації з пострадянським авіапарком. Після анексії Криму і війни на Донбасі логіка змінилася: імпортозаміщення, держзамовлення ЗСУ, калібри, яких бракувало після втрати східних заводів боєприпасів.

Паралельно завод не полишав цивільних ніш — медичне обладнання, підйомні платформи, зварювальні потужності дочірніх структур. Це типова страховка оборонних підприємств у роки «голодного» держоборонзамовлення. У 2020-му через брак контрактів навіть обговорювали переведення більшості працівників на одноденний тиждень. Ситуацію вирівняли замовлення на РС-80 і роботи по «Нептуну».

У 2021-му компанія готувала 155-мм боєприпаси під стандарти НАТО і ремонт Р-73. Тоді ж «Укроборонпром» анонсував угоду з канадськими Gl Munitions Inc. та Waterbury-Farrel щодо патронного виробництва. Наскільки цей трек реалізувався після повномасштабного вторгнення — публічно підтверджених серійних обсягів немає. Це важливо фіксувати чесно: анонс і конвеєр — різні речі.

Удари по Лук’янівці та релокація виробництва

Історичний корпус на вулиці Іллєнка стоїть у щільній міській забудові. Для російських штабів це зручна ціль і зручний пропагандистський кадр. Зафіксовані удари: 15 березня 2022-го (разом із вестибюлем метро «Лук’янівська»), 29 грудня 2023-го, 8 липня 2024-го, 18 січня 2025-го. Фасад після руйнувань накривали великим патріотичним полотном — міська реакція на те, що завод став частиною пейзажу війни в центрі Києва.

Після лютого 2022-го основну частину потужностей вивезли з Києва. У головній будівлі лишився невеликий персонал. Це стандартна логіка українського ОПК воєнного часу: не тримати критичне виробництво в одній точці, яку легко засвітити по супутникових знімках і відкритих реєстрах.

В інфобоксі української Вікіпедії інколи фігурує «ліквідація 2024, причина — влучення ракети». Це спрощення. Юридична оболонка змінювалася, історичний корпус отримував критичні пошкодження, але контракти, керівництво й кооперація не зникли разом із вибитим склом. У жовтні 2024-го президент компанії публічно говорив про імпорт тротилу й плани щодо метальних зарядів — тобто підприємство як виробнича система продовжувало існувати, уже не як «один двір на Лук’янівці».

Снаряди, порох і вузькі місця: що стримує масштабування

Корпус снаряда — ще не постріл. Метал і верстати «Артем» мав. Критичним лишався метальний заряд: нітроцелюлоза і тротил. Тротил в Україні історично виробляли на сході; після окупації його доводиться імпортувати. Нітроцелюлоза — окремий хімічний переділ, який не запускається за місяць навіть за наявності грошей.

У жовтні 2024-го Володимир Зімін на форумі оборонних індустрій формулював це прямо: запобіжники й запальники — не головний біль; головний біль — метальний заряд. Компанія пропрацьовувала виробництво заряду «в сусідній країні», оцінюючи ризики розміщення такого цеху в Україні. Це типова дилема 2024–2026 років для всього українського боєприпасного контуру: масштабувати небезпечне виробництво вдома чи виносити хімію за кордон і платити логістикою.

Звідси практичний висновок для читача, який стежить за новинами «ми вже робимо снаряди». Робимо — так. Робимо повний цикл у потрібних армії обсягах — не завжди. Вузьке місце часто сидить не на токарному верстаті, а в хімії й кооперації.

Не плутати: київський «Артем» і Артемівський завод шампанських вин

Друга сутність, яку підтягує той самий запит, — Артемівський завод шампанських вин у Бахмуті, з 2016 року відомий як Artwinery. Його заснували 1950-го в гіпсових штольнях: стала температура 13–14 °C, висока вологість, десятки гектарів під землею. Класичний пляшковий метод (шампенуа) давав ігристе, яке експортували в десятки країн. Бренд «Артемівське» для багатьох українців — смак свята, а не ракета.

Під час боїв за Бахмут завод зруйнували, загинули працівники, обладнання розграбували. Частину виноматеріалу встигли вивезти. У 2023-му виробництво релокували в Одеську область, ближче до виноградників. Повернутися в штольні Бахмута компанія обіцяє лише після звільнення й відновлення міста.

Спільне в двох «Артемах» лише радянська топоніміка й слово «завод». Продукт, технологія, власність і воєнна доля — різні. Якщо шукаєте ракети й снаряди — це Київ і «Укроборонпром». Якщо шукаєте ігристе — це Artwinery і Одещина.

Корупційні історії, які варто знати, щоб не читати новини наосліп

У 2018 році ДАХК «Артем» уклала контракт з американською Gray Fox Aviation and Logistics на лінію корпусів великокаліберних снарядів. Аванс — 8,3 млн доларів. Обладнання не поставили. Компанія виявилася оболонкою. «Укроборонпром» виграв арбітраж у Стокгольмі: аванс плюс витрати. Паралельно НАБУ розслідувало розтрату понад 225 млн грн на ту саму закупівлю; серед фігурантів фігурували посадовці, організатора схеми шукали за кордоном.

Окремий пласт — уже воєнні контракти 2024 року на мінометні постріли 82 і 120 мм на мільярди гривень, з великими авансами й зовнішніми постачальниками метальних зарядів. Розслідування щодо зривів і зниклих коштів з’являлися в українських медіа 2025-го. Це не доводить, що «весь завод — схема». Це доводить інше: дефіцит боєприпасів + великі аванси + складна кооперація = зона ризику, яку треба читати з первинними документами, а не з заголовка.

З практики оборонних закупівель часто повторюється одна й та сама помилка очікувань. Анонс «запустили лінію» сприймають як «завтра поїдуть ешелони готових пострілів». Між корпусом, зарядом, підривачем, прийманням і логістикою до батареї — кілька підприємств і кілька місяців. «Артем» у цій схемі переважно закриває метал і точність обробки, а не всю хімію пострілу.

Ключові інсайти

Київський завод «Артем» — це 1892 рік чавуну, 1922 рік більшовицького імені, 1958 рік ракет і 2018 рік корпусів 152 мм. Він ніколи не був «просто цехом на околиці»: Лук’янівка зробила його видимим і вразливим.

Після 2022-го підприємство перестало бути однією адресою. Будівля на Іллєнка — пам’ять, мішень і фасад. Виробництво — розподілена мережа, яку навмисно не зводять до однієї точки на карті.

Якщо ви шукаєте «артем завод», спочатку уточніть, який саме: ракетний Київ чи шампанський Бахмут. Далі дивіться не на гучні цифри потужності «тисяч на рік», а на те, чи закритий повний цикл — від корпусу до метального заряду. Саме там зараз проходить межа між історією підприємства і його здатністю впливати на фронт.